5 квітня у смт Лугини на Житомирщині відбудеться вже третій за ліком Меморіал назавжди 25-річного волейболіста, котрий віддав життя за волю України 7 червня 2023-го на Донеччині

Олександр народився в селищі міського типу Лугини Коростенського району на Житомирщині, навчався в Національному університеті водного господарства та природокористування у Рівному. За місцевий клуб «Патріот», який тоді виступав у вищій лізі, Боровський і почав виступати в чемпіонаті України з волейболу. Також Олександр займався боксом та легкою атлетикою, щороку брав участь у марафоні «Шаную воїнів, біжу за Героїв України».

Після закінчення вишу Боровський вступив на військову службу за контрактом: спершу проходив її в 142-му навчальному центрі у Бердичеві на Житомирщині, потім служив у 99-му окремому батальйоні управління та забезпечення Сил спеціальних Операцій Збройних сил України в Броварах. Був розвідником, брав участь у бойових діях.

Під час повномасштабного вторгнення росії Олександр Боровський, який мав позивний Джафар, захищав Україну в складі 118-ї окремої механізованої бригади імені отамана Лютого-Лютенка, у 254 батальйоні, який на той час був складовою черкаської територіальної оборони. Спершу він виконував функції інструктора з бойової підготовки. А з травня 2023-го стрілець-оператор Олександр Боровський у складі свого бойового підрозділу брав участь в бойових діях у Кліщіївці Бахмутського району на Донеччині.

«З 1 червня наш батальйон щодня брав участь у штурмових операціях з населеного пункту Іванівське у напрямку Кліщіївки, - розповідає заступник командира батальйону Ігор Коломієць, який у мирному житті був президентом волейбольного клубу «Дніпро» з Черкас. – Інтенсивність бойових дій була височенного, під час штурмів ми взяли багато полонених. Сашко тоді вже командував штурмовою групою. Хлопці самі просилися йти уперед.

...7 червня група Боровського захопила одну з ворожих позицій, взявши у полон кількох росіян. Та в цей час з лівого флангу контратакували переважаючі сили ворога: наших хлопців було не більше 10-ти, росіян – понад 40. У критичній ситуації Олександр знайшов у ворожому окопі кулемет, сказав хлопцям відходити, а сам їх відхід прикривав. Боровський накосив не менше 12-ти ворогів і загинув як герой. У нього влучив FPV-дрон...»

Ігор Коломієць свого часу запрошував у «Дніпро» ще волейболіста Боровського.

«Мені імпонувала гра Сашка, – каже пан Ігор. – У війську він теж виділявся: височенний, ефектної зовнішності, з красивими татуюваннями. Йому б у фільмах грати. Боровський користувався повагою серед солдатів. Вже під час війни Сашко запитував мене: «Можна, я при нагоді трохи потренуюся з «Дніпром»? Звісно, що я погодився».

Указом Президента України Олександр Боровський (посмертно) був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а Православною церквою України - медаллю «За жертовність і любов до України».

...У воїна залишилися батьки і сестра. Світла пам'ять...